Травмовані грошима

Автор:   ‡   Дата: 9 квітня 2016   ‡   Рубрика: Огляди та Інтерв’ю, Популярні огляди   ‡  

Чи можна здивувати сучасного глядача п’єсою, написаною якогось 1669 (!) року, навіть якщо це комедія, а її автор сам Жан Батіст Поклен Мольєр? Навіть якщо це «Скупий» (а скнари вічно смішні й неприємні), чи не розворушить режисер, який візьметься за таку постановку, стійкого запаху нафталіну, ризикуючи нагнати на зал небезперечну нудьгу? Тут варто добре поміркувати. Принагідно згадалося застереження, з яким до своїх акторів перед виставами завжди звертається легендарний режисер «Ленкому» Марк Захаров: «Пам’ятайте, що люди, прийшовши до театру, викреслили щонайменше дві години зі свого життя…» Скупий

Тепер, коли відлунали овації після першого в саксаганців прем’єрного спектаклю «Скупого», можна сміливо стверджувати, що всі ми, хто його побачив чи ще побачить, аж ніяк не пожертвували своїм дорогоцінним часом. А ризик занудьгувати був переважений ризиком стомитися від сміху та гарантією блискучого, тонкого іронізму, іскрометної динаміки,  деякого пацанячого сарказму й зухвалого (в кращому сенсі) новаторства, притаманних режисеру В’ячеславові Стасенку.

Криноліни, звісно, були (на цьому, до речі, наголошує й одна з героїнь, сваха Фрозина, котра метляє своїми сукнями, «літаючи» поміж глядацькими рядами, і яку в режимі вищого пілотажу зіграла Юлія Саражинська). Але й криноліни були модернові, не кажучи вже про іншу сучасну стилістику. Перше, що вражає, – лаконічність, якщо не сказати аскетизм декорацій. Ота біла – на всю сцену – стіна із двома дверима (і тільки!) відразу заінтригувала. Згодом та інтрига відкрилася й викликала щирий захват. Стіна стала ідеальним тлом для того, щоб на ньому оживали і спогади герої (приміром, розбурхане море), і їхні  думки (глядач міг бачити невисловлене спроектованим), і режисерські ходи-«приколи» (нам раптом пропонувалася картинка зі сторінки мережі Google із розтлумаченням слова «скупердяга»). Ось така інтерактивна гра в грі. До речі, увесь згаданий лаконізм (респект сценографу – заслуженому художникові України Станіславові Зайцеву) неймовірно спрацював на загальне сприйняття вистави, адже він розширив простір для динаміки героїв – вони танцювали, бігали, билися і т. д. без будь-яких інтер’єрних обмежень. І всього того не було понад міру не в останню чергу й завдяки сценографії.Скупий

Неабияким «оживляючим» ходом стала гра акторів із глядачем. Це не новинка, але в «Скупому» дія час від часу ніби переливається до глядацької зали, адресуючись конкретним людям. До когось чіпляється мосьє Гарпагон із пропозицією позичити 15 чи 5 тисяч євро або з підозрою, що саме ви вкрали його гроші, і шарпатиме вашу сумку. На когось із перших рядів полетить «ящірка», напхана ватою (насправді – муляж крокодила). Ну, загалом весело.

Цікаве й сучасне прочитання мольєрівської сатири, спрямованої проти буржуазії. Приміром, погоджуючись із автором, що надто великі гроші часом перетворюють людей у монстрів (і це трагічно), творці вистави конкретизують протилежні випадки. Як от : «Щасливий той, хто пускає гроші в діло, наприклад Маршалок, Дригало…». Звісно, що зал у цьому місці яскраво реагує.

Зрештою, споглядаючи дію на сцені, черговий раз розумієш режисера, котрий обирає перевірену підмостками класику. Тут є що грати! І наші актори неперевершено це зробили. Зокрема, заслужений артист України Євген Тодоракін, він же головний скнара Гарпагон. Його мова, жести, міміка – все разом створили органічний образ нещасного й нікчемного скупого багатія. Здається, він сам до смерті стомився від своєї аномальної жадності.Скупий

Було що грати й Валерієві Войтову в ролі Клеанта, сина скупого. Здається, в цьому амплуа Валерій не вичерпає себе ніколи. Якщо продовжити розмову про чоловічі персонажі, то абсолютним потраплянням у героя, на нашу думку, є Микола Головчак у ролі Жака. Точніше, в трьох ролях – «кухаря-кучера-дипломата». Цей актор наділений особливим шармом. Здається, будь-який текст, ним озвучений, перетворюється на перл-афоризм. Приміром, на запитання хазяїна «Можна довідатися, що про мене говорять?» тільки Головчак здатний відповісти так, аби зал вибурхнув реготом. А сказав він сором’язливо-тихо: «Можна. Але вам буде обідно, а мені больно»… Коронним же номером від Жака-Головчака у цій виставі можна вважати вимовляння «такого противного» йому імені опонента: «Ва-лєєє-р!» (Вибачте, газетний папір неспроможний передати той голос і ту інтонацію). Скупий

Ми сміємося над реготом Фрозини та її манерами (Юлія Саражинська була неперевершеною!), огидним «подригуванням» пальчиками Маріанни (Ірина Стасенко), коли до них торкається старий, нелюбий, кавалер, методами слідства комісара, що потім перевтілюється в жінку-порятунок для Гарпагона (заслужена артистка України Світлана Волкова). Сміємося над хитрощами закоханих Елізи (Наталія Саранцева) й Валера (Сергій Скляренко), спритністю Лефлеша (Сергій Литвиненко), несподіваним і наївним, а відтак малоймовірним (однак у комедії це не важливо) ощасливленням Ансельма (Олександр Шевчук). Ми чомусь забуваємо, що насправді всі герої травмовані, щоб не сказати – скалічені. Так-так, одержимістю грошей або утягнутістю в їхню орбіту. Очевидно, постраждалими можна вважати всіх нас – це правда, яку важко заперечити. Однак здатні сміятися, і особливо так талановито, як це вміють саксаганці, – бодай не безнадійні. Зрештою, Стасенко для чогось же подарував Гарпагону доленосну зустріч із жінкою. Одне з двох – або для того, щоби скнара зрозумів, що існує проблема, масштабніша за накопичення грошей, або для того, аби він забув про неї навіки, закохавшись.

 

Валентина Храбуст



Залишити відгук