Про користь гумору від професіоналів

Автор:   ‡   Дата: 1 жовтня 2014   ‡   Рубрика: Огляди та Інтерв’ю, Популярні огляди   ‡  

театр Саксаганського ОдесаОсь тепер уже можна зізнатися: не кожна комедія сприймається, коли душа зранена трагедіями і драмами. Зокрема, й з числа тих, котрі останніми місяцями дебютували на сцені театру ім. П.К. Саксаганського. Але (зарані перепрошую опонентів за  суб’єктивне враження) вереснева прем’єра комедії „Пошилися в дурні” за М. Кропивницьким у постановці заслуженого артиста України Петра Бойка – то, як казав легендарний Голохвостий, таки щось інше.

Відверто кажучи, під час перегляду були хвилини, коли здавалося: ще трохи – і смішне стане вульгарним або перестанеш розуміти, для чого тут сидить ось цей герой чи співають (танцюють) персонажі. Та, очевидно, унікальний матеріал, віртуозне, свіже, оригінальне його прочитання режисером і блискуча гра акторів подолали оту нашу вічну прискіпливу звичку шукати у всьому підтексти,  розкладати цілісний твір на „молекули”, зарозуміло шкрябаючи потилицю й запускаючи очі під лоба. Бо й правда, це ж так нудно – штурхати сусіда в бік і шепотіти: „А нащо взагалі на сцені оте – не то свиня, не то чорт?”. Або вдавати з себе естета, замість того, щоб просто розсміятися, коли герой знімає з голови перуку й жбурляє нею на собак.

Набагато корисніше буде дозволити задавити в собі  рум’яного критика й випустити на волю себе – жартівника, веселого, чутливого до дотепу чи приколу глядача. І ви не пошкодуєте – повірте! Ви, мов прокинувшись, оціните несподівані іронічні й, водночас, пройняті сакральними символами сценографію та костюми. Захочеться до найдрібнішої дрібнички роздивитися візеруночки й намистиночки, прослідкувати їхнє нестримне прагнення осучаснитися, „омоднитися” й вилитися в стиль. Вас зачарує „привіт” від часів аж язичницьких – тільки натяком, отим деревом із мотузяними гойдалками… А лелеки, котрі в дзьобах безперервно носять малюків, „пролітаючи” над сценою і дратуючи й без того багатодітних татусів, завислі місяць піврогом і хатинки – то взагалі респект!

Та, звісно, головними на кону були і залишаються актори. Дует сусідів Кукси (засл. артист України Іван Калініченко) й Дранка (засл. артист України Всеволод Шекіта)  закохує в себе з перших хвилин. Вони й кожен окремо – як діаманти. А в парі – просто супер.

Як завжди, динамічною, гротескною була і молодь: Оришка (Наталія Сінькова) й Горпина (Надія Марінка) – сексапільні дочки сусідів-удівців та Антон (Валерій Войтов) і Василь (Костянтин Фомін) – наймити, шалено закохані в дівчат, доньок своїх хазяїв.

Справжнім соло, з якого можна наскубти чимало цитат для сучасного повсякдення, стала партія писаря Скакунця, цього „політичного чоловіка”, зіграна Святославом Фехтелем. Генетичний хабарник, він, правда, грішив „многоглаголенням”, чим довів до цілковитого нерозуміння своїх вимог простих селян Куксу й Дранка. Нащо їм знати про процеси „возвишення тарифів”, треба прямо – давайте, дядьки, стільки-то „на лапу”!

Неперевершеним, неймовірно органічним був Микола Головчак у ролі Ничипора, такого собі „цап-відбувайла”, що за чарку доброї горілки готовий на будь-яку ризиковану авантюру. Описувати сцени з його участю – затія марна. Ну хіба можна передати словом вираз його обличчя, коли він бачить перед собою ”оте” (не то свиню, не то рогатого)? А інтонацію, з якою відповідає друзякам, ледь тримаючись на ногах: „Хлопці! Та я ж кріплюся!” А сер-йозність, що нею прикрасив пасаж на запитання, чи він, часом, не божевільний: „Ви знаєте… нє увєрєн!”.

Цей актор – як згусток яскравих контрастних фарб. Вкупі з його колоритом, темб-ром голосу, пластикою, а ще, переконана, багатьма прихованими від нас відтінками й нотами таланту, він, безумовно, є артистом, „на якого” вже ходять багато глядачів.

Ми мусили б ще сказати про вокальні подарунки (особливе спасибі за автентичні національні пісні), блискучу хореографію, музику, безліч „дрібничок”, що разом створюють калейдоскоп-жарт, „прокручений” з лег-кістю, мов на одному подиху, що дається тільки великою, виснажливою працею. Мали б згадати про суперфінал, коли зал уже не тільки співав, а й танцював (перші ряди особливо натхненно) разом із акторами. Але це буде несправедливо, адже ви, дорогі театрали, повинні побачити це на власні очі. Дозвольте собі гарний відпочинок, організований професіоналами. Ви того варті.

Валентина Храбуст



Залишити відгук