Комедія Любов зла, або Немає повісті сумнішої на світі…(„Кохання у стилі бароко”)

Автор:   ‡   Дата: 23 червня 2017   ‡   Рубрика: Огляди та Інтерв’ю, Популярні огляди, Репертуар   ‡  

Кохання у стилі барокоПід завісу сезону саксаганці подарували своїм шанувальникам „Кохання у стилі бароко”. Подарунок, скажем прямо, – царський. Це істинна насолода і для очей, і для серця, отримавши яку, вкотре усвідомлюєш – шалена, віддана, каторжна творча праця здатна народити ні з чим не порівнювану радість.

От, здавалося б, комедія – легкий, веселий, неглибокий жанр, розрахований на недвозначний сміх, місцями над страшенним примітивом. „Кохання у стилі бароко”, як засвідчила прем’єра, на щастя, не перетворилась на суцільний лубочний стьоб. Хоча у ній не бракує акцентовано смішних прийомів та відвертих сцен. Є навіть чисто еротична! Але нема ніякого фізіологізму, лише кристалізована романтика, трішки, немов добрим вином, розбавлена іскорками опоетизованих натяків на гріховність. Власне, говорити можна багато, але висновок один – молодий (в усіх сенсах), неймовірно цікавий, яскравий режисер Анатолій Зеленчук зумів відкрити глядачеві світ комедії не плаский, не навмисно однобокий, не бездумно потішний. У нього він і справді світ! Може, хтось заперечить, мовляв, навіщо стільки пафосу на несерйозну тему. Що ж, перепрошую, та авторові бачилося й відчувалось саме так!

Може, у тому „винен” акторський ансамбль? Приміром, незрівнянний Сергій Скляренко, котрий грав нерозважливого графа, який вважає, що можна втекти від кохання. Затятий холостяк і гульвіса, він вдається до гри-обману, за допомогою якої хоче залишитись і не жонатим, і з грошима. Для нього раптовий приїзд нареченої – немов „година смертна”!

Виконати забаганку пана доручено слузі Степанові в блискучім виконанні Сергія Литвиненка. І хоча граф його кличе „непотребом пришелепкуватим”, він демонструє вражаючу віртуозність і думки, і дії, зводячи наклеп на свого хазяїна, аби його наречена сама відмовилась виходить заміж. Як же натхненно він паплюжить господаря перед ніжною, чутливою, тендітною красунею Оляною!

Панночку зіграла Альона Фридинська. Відверто кажучи, саме цю актрису ми схильні вважати власним відкриттям 83 театрального сезону. Їй вдається бути і таким собі не від світу цього янголятком, і розгніваною знехтуваною жінкою, і окриленою закоханою. Власне, Оляна перехитрила жениха, скориставшись його ж методом: він видає за графа свого псаря, аби та відсахнулась, ну а вона вдає, що навпаки, цінує й поважає псевдографа, чим вкрай замучила справжнього. Ревнощі – перевірена зброя! У цьому господиню переконала її вірна Ярися.

Вулкан, феєрія, стихія – ось хто вона, та лукава реалістка Ярися у виконанні чудової Олени Калініченко! Залишається знову і знову дивуватися й гадати, скільки у неї ще є невідмиканих таємних, чарівних, шкатулочок у сховку таланту, про які глядач і не здогадуються. Вона ж бо органічна і в трагедії, і в комедії. Браво!

Найсмішнішими, звісно, були сцени, де царював неперевершений Микола Головчак. Це він, той псар „макоцвітний”, завжди п’яний або на похмілля Онисим. Це його якось розбудили і змусили повірити в те, що треба забути про всіляких там собачок, адже саме він і є граф. Ну і що, що „пика” на ньому Онисимова? Голова – „то пусте”! Цей нещасний таки повірив у перевтілення й навіть брякнув: „Я неп’ющий!” А взагалі переповідати, як Головчакові вдається доводити зал до сліз крізь сміх, –  справа невдячна. Треба іти і дивитися!

Проте дивитися – не найголовніше, чим варто зайнятися в ході цієї вистави. Як на нас, п’єсу Ярослава Стельмаха „Кохання у стилі бароко” насамперед треба слухати. Яка тут багатюща, соковита, виразна, образна, барвиста мова! Впевнена, навіть поважні знавці української будуть зачаровані. Притому ж лунає вона й буденним стилем, і високим, майже шекспірівським. Чуєте: „Немає повісті сумнішої у світі, ніж… коли втрапить чоловік в кохання сіті…” Та не вірте, зовсім він не почувався сумним, граф. Коли нарешті все стало на свої місяця й закохані порозумілися. Хіба що надто вразливим у залі враз захотілося, аби під час цієї сцени легкі, немов чиста вода, сльози текли з очей вільно й безболісно… Але що ви хочете від таких екзальтованих панянок?!

Валентина Храбуст, “Громадська думка”


До сторінки есть 1 комментарий

Були на прем”єрі”Кохання в стилі бароко”. Це було неймовірно. Не перевершена гра акторів. “Післясмак” від перегляду вистави тривав декілька днів. Всім рекомендую до перегляду!!!


Залишити відгук