«Коли птахи відлітають» – нова вистава для всіх поколінь від театру Саксаганського

Автор:   ‡   Дата: 2 березня 2017   ‡   Рубрика: Репертуар   ‡  

Коли птахи відлітають Кожна вистава має своє обличчя. Залежно від теми, жанру вона приваблює свого глядача. Прем’єра «Коли птахи відлітають» у постановці В’ячеслава Стасенка зібрала у залі театру людей усіх поколінь, різних професій – незалежно від соціального статусу, політичних чи естетичних уподобань. Історія, яка ожила на сцені, зрозуміла і близька всім, – ця щемлива «трагедія поколінь», яка нагадує людині, як важливо залишатися Людиною.

Постановка, здійснена за кіносценарієм В. Дельмар до фільму «Поступися місцем завтрашньому дню», надихала не одне покоління митців. В минулому столітті у виставі А. Ефроса «Далі – тиша» сяяли таланти Фаїни Раневської та Ростислава Плятта. Сьогодні на сцені театру Саксаганського у головних ролях – два блискучі дуети: з. арт. України Людмила Мерва та Олександр Шевчук, з. арт. України Світлана Волкова та з. арт. України Євген Тодоракін. Історія життя, історія кохання тривалістю в півстоліття у виконанні кожної із цих акторських пар – пронизлива, наповнена любов’ю, ніжністю, саможертовністю… І разом з тим – гіркотою, розпачем, трагічністю. Одним словом, за один вечір можна відчути цілий всесвіт людської душі, проникнути у всі закутки людських взаємин. Як будується сімейне щастя, від чого залежить? Як виховати гідне продовження роду у наших дітях? Чому так часто замість тепла і турботи нащадки платять чорною невдячністю? Чи будуть про нас піклуватися наші діти?

Звичайно, вистава не дасть відповіді на ці питання. Хтось пофілософствує разом з героями: «A може, діти просто як птахи? Вони теж дотримуються законів природи. Адже кожної весни птахи в’ють гнізда для своїх пташенят, годують їх, захищають. А коли пташенята виростають і стають на крило, то відлітають, кинувши своїх тат і мам. Вони відлітають і навіть забувають про те, що у них десь є батьки»… Хтось прислухається до свого сумління: «Чи часто я давав мамі привід ховати заплакані очі?» Хтось з надією подивиться на сина чи доньку: «Ні, мої діти не такі, вони правильно виховані». Хтось, ідучи додому, просто зателефонує батькам. Але ніхто не залишиться байдужим. І це найголовніше, бо театр не покликаний повчати – він пробуджує емоції і смак до життя. Тому саме такі вистави, як зазначила театрознавець, театральний критик Алла Підлужна, відвідавши прем’єру саксаганців, потрібні нашому суспільству. Вони просвітлюють душу. Світлана Гудзь-Войтенко, завідувачка редакції радіотеатру українського радіо «Культура» відзначила лаконічність і потужну метафоричність сценографії. У холодному просторі – крісло і канапа з батьківського дому. І – образ вікон, вікон у дитинство…

Хочеться вірити, що маленький світ, який твориться на сцені, робитиме нашу реальність кращою. Відгуки глядачів дають підстави для цієї віри.

«Дякуємо Вам, дорогі наші, за неперевершену виставу, за сльози, які були на очах у всіх глядачів, за душу, яка вкладена Вами у кожен рух, кожну фразу, кожну емоцію. Любимо Вас». Ваш глядач.

«Рекомендую подивитися абсолютно всім поколінням, особливо сьогоднішній молоді… Неперевершена гра акторів! Продумана до кожної малесенької деталі режисерська постановка! Це було щось таке, що навіть неможливо описати словами… Наш театр найкращий!!! Тому що його створюють кожного дня чудові люди…». Alyonka Shvachka.

«Неперевершена історія кохання у виконанні Людмили Мерви та Олександра Шевчука на сцені Театру ім. П. Саксаганського пронизує до глибини душі». Олександр Русанов.



Залишити відгук