Історія театру

Творячи історію…

Per aspera ad astra
Луцій Анней Сенека

Історія театру Саксаганського Біла ЦеркваКиївський академічний обласний музично-драматичний театр ім. Панаса Саксаганського у Білій Церкві, пройшовши шлях злетів і випробувань, розмінявши дев’ятий десяток свого віку, вступив у пору зрілості, яка опирається на досвід і дарує впевненість у майбутньому. Як живий організм, зробивши перші кроки в далеких для нас 30-х роках ХХ століття, він зростав, розвивався, міцнішав, спинався на ноги, інколи падав, але завжди підводився, підтримуваний жагою творчості митців, які служили йому, та відданою любов’ю глядачів.

 

Чи був театр «бажаною дитиною» на білоцерківському мистецькому просторі? Безперечно. Ще наприкінці ХІХ ст. тут з успіхом гастролювала трупа Свєтлова і Милославського, а початок ХХ ст. ознаменований діяльністю Леся Курбаса. Саме в Білій Церкві відбулася визначна подія в житті не лише міста, а й усієї України – у липні 1920 року в театрі «Палас» було вперше українською мовою показано трагедію В. Шекспіра «Макбет», в якій головні ролі виконували Л. Курбас і Л. Гаккебуш.

 

 

Доля театру – це десятки, сотні людських доль, які в химерному плетиві, у творчому горінні творять магію мистецтва. Хтось більшою, хтось меншою мірою, але кожен, хто виходив на сцену, хто здійснив постановку вистави, хто поклав стібочок, шиючи сценічний костюм, хто був за кермом автобуса під час численних гастролей, – кожен залишив свій слід у житті театру.

29 грудня 1933 року Наркомат  освіти УРСР ухвалив рішення про утворення в місті Біла Церква 4-го Київського обласного робітничо-колгоспного театру. Це був один із восьми пересувних театрів на Київщині на той час і єдиний, який вистояв у непростих умовах постійного гастрольного життя. До його складу увійшли актори-випускники Київського інституту музики і драми ім. М. Лисенка та декілька акторів-курбасівців. Трупа тоді нараховувала 18 чоловік. У 1935 році відбулася прем’єра вистави «Мірандоліна» К. Гольдоні. У репертуарі театру в той час – твори І. Котляревського, М. Старицького, М. Горького, Ф. Шиллера. Головні ролі в них виконують М. Артемов, А. Шилова, М. Стебляк, Н. Кольцова, Ю. Недоля, О. Пронічев, М. Вітась, Л. Адолінська. Режисер театру – І. Ненюк.

У 1937 році на Республіканській Олімпіаді з героїчною драмою В. Суходольського «Устим Кармелюк» у постановці Юрія Григоренка колектив  з Білої Церкви займає І місце серед 22 пересувних театрів. Того ж року Радою Міністрів України театру було присвоєно ім’я П. К. Саксаганського за особистою згодою самого корифея української сцени.

Історія театру Саксаганського Біла Церква
П. К. Саксаганський (в центрі) серед акторів Київського обласного драм. театру ім. П. К. Саксаганського. Зліва направо: І ряд – Кольцова, Адолинська, Натусь, ІІ ряд – Романов, Недоля, ІІІ ряд – Свердлов. Репродукція, 1940 р.

Під час Великої Вітчизняної війни майже всі актори пішли на фронт. Хтось – зі зброєю в руках захищати Батьківщину, хтось – боротися силою мистецтва у фронтових бригадах.
Але вже на початку 1946 року театр знову відновлює свою діяльність. 12 січня відбулася прем’єра вистави «Літак запізнюється на добу» за п’єсою М. Рибака та І. Савченка. У 50-ті роки в репертуарі театру вистави за п’єсами О. Островського, Лесі Українки, М. Горького, К. Гольдоні, І. Дунаєвського, М. Гоголя, О. Корнійчука.
З 1958 року театр іменується Київським обласним українським музично-драматичним театром ім. П. К. Саксаганського.
В 60-і роки трупа складається з двадцяти акторів. У цей час і в наступні десятиліття в театрі працювали такі майстри сцени, як заслужений артист України М. Бондаренко, заслужений артист УРСР А. Скиба, заслужені артисти Л. Талах, М. Крсек, А. Щебатуріна, Н. Мазурчак, Г. Кутурга, М. Сулима, І. Кучер, М. Кучер, С. Рєзнік, В. Веснянка, О. Кольцова, З. Школіна, Г. Чалій, Г. Костомарова та багато інших блискучих митців. Театр гастролює містами України, Білорусії, Молдови, Краснодарського краю, Казахстану.

Історія театру Саксаганського Біла Церква
Автобус залізний, але часто й він не витримував постійних пересувних умов роботи.
Історія театру Саксаганського Біла Церква Історія театру Саксаганського Біла Церква
Вистава «Королева тюльпанів» на польовому стані. На сцені актор М. Кольцов. Справа – «гримерка» (автобус). Для дітей найкращі – «м’які» – місця.

Свій вклад до творчої скарбниці театру внесли видатні діячі мистецтва і культури, головні режисери: Євген Гречук, народний артист Ігор Рибчинський та заслужені артисти Микола Єсипенко, Еділ Ольшевський, Віталій Авраменко, Іван Казнадій, які працювали в театрі у 60-70-х роках. З 1969 року театр очолює Валентин Ілліч Петько. У 1971 році театр виборює друге місце серед театрів Радянського Союзу (І місце – МХАТ).

 

Історія театру Саксаганського Біла Церква
Два дуби» театру ім. Саксаганського: з.а. Надія Мазурчак та актор Григорій Кутурга на хуторі «Надія» Кіровоградської області.
Історія театру Саксаганського Біла Церква
Сцена з вистави «В степах України». Актори Микола Сулима та Надія Мазурчак

У 60-80 роках до репертуару театру увійшли вистави за творами всесвітньо відомих авторів: «Медея» Еврипіда, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Материнське поле» Ч. Айтматова, «Третя патетична», «Кремлівські куранти» М. Погодіна, «Інтервенція» Л. Славіна, «Каса маре» І. Друце, «Вій, вітерець» Я. Райніса, «Одруження» М. Гоголя, «Витівки Скапена» Ж. Мольєра, «Вільний вітер» І. Дунаєвського, «Месьє Амількар» І. Жаміака, «Пігмаліон» Б. Шоу та ін. Творча біографія театру збагачена творами класичної української драматургії: «Циганка Аза», «Ой, не ходи, Грицю», «Ніч під Івана Купала» М. Старицького, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Дай серцю волю», «Зізі», «Перше кохання» М. Кропивницького, «Тарас Бульба», «Майська ніч» за М. Гоголем, «Правда і Кривда» за М. Стельмахом.

Історія театру Саксаганського Біла Церква
Гастрольні афіші театру ім. Саксаганського у м. Ногінську Московської області
Історія театру Саксаганського Біла Церква
«Медея» (Еврипід). Реж. – н.а. України Ігор Рибчинський, художник – Григорій Потапенко. Медея (в центрі) – Ніна Кравченко. 1967 рік.
Історія театру Саксаганського Біла Церква
Драматург Андрій М’ястківський читає акторам свою нову п’єсу. Сидять (зліва направо): гол. режисер театру, з. д .мистецтв України І. В. Казнадій, Андрій М’ястківський та актори Мирослава Кучер і Валентин Тряпіцин.
Історія театру Саксаганського Біла Церква
Після прем’єри вистави «Ой, сусідко!». 1987 рік. Перша постановка п’єси. Зліва направо: Директор театру – О. Шевчук, режисер-постановник – Ф. Яблуновський, завліт театру – О. Губко, автор п’єси – Гелій Аронов, композитор Віталій Філіппенко, диригент.
Історія театру Саксаганського Біла Церква
Надія Кольцова, Іван Кучер
Історія театру Саксаганського Біла Церква
«Капітан Коршун». Микола Крсек. 1986 рік

Величина досягнень яскраво проступає на тлі численних труднощів, які доводилося долати колективу театру. Це і буремні сторінки історії, і брак фінансування, і важке мандрівне життя пересувного театру, і майже постійна відсутність власного приміщення.
На початку 60-х років ХХ ст. будівлю на Торговій площі, в якій на той час базувався Білоцерківський український музично-драматичний театр ім. Саксаганського, закрили через аварійний стан, а згодом знесли.

Історія театру Саксаганського Біла Церква
1962 рік. Парадний вхід до театру ім. П. Саксаганського
Історія театру Саксаганського Біла Церква
Дзеркало сцени театру ім. Саксаганського.

Не маючи власного приміщення, у 60-х роках ХХ ст. артисти були змушені проводити репетиції в стінах Преображенського собору.

Історія театру Саксаганського Біла Церква
1960-і роки. Репетиційний зал – у Преображенському Соборі
Історія театру Саксаганського Біла Церква
Репетиції та здачі вистав у Преображенському соборі.

У 70-х роках з’явилася надія на будівництво нового театру. Розглядалися навіть проекти будівель. Однак сподівання так і лишилися не втіленими у життя. Щоб привернути увагу влади до проблем театру, артисти проводили театралізовані акції на заболоченому майданчику в районі сьогоднішнього парку Шевченка, де вже навіть стриміли сваї майбутнього театру.

Історія театру Саксаганського Біла Церква Історія театру Саксаганського Біла Церква

Театралізована акція на будівельному майданчику майбутнього театру

Зараз театр займає приміщення колишнього будинку офіцерів, яке у 2007 році було відремонтоване, однак повністю не відповідає вимогам сучасного театру. Крім того, зала, розрахована на 234 місця, вже давно не вміщує усіх бажаючих глядачів.

Історія театру Саксаганського Біла Церква Історія театру Саксаганського Біла Церква
2007 рік. Театр під час ремонту.

В 1998 році театр стає міським і отримує фінансування із місцевого бюджету.

У 1999 році театр бере участь у фестивалі камерних і моновистав «Золота Парсуна». На ньому актор Володимир Рєпін стає лауреатом за роль у моновиставі «Крак».

У 2001 році театральний колектив бере участь у Міжнародному фестивалі сучасної української драми, а також у ІІ фестивалі українського мистецтва в Болгарії. Цього ж року в театрі відкрито малу сцену.

У 2002 році актор театру Микола Кам’ярук бере участь у фестивалі театрального мистецтва в Польщі.

З 2006 року, з приходом на посаду генерального директора-художнього керівника В’ячеслава Ускова, спостерігаються значні позитивні перетворення в житті театру та стрімкий підйом. Важливою подією стає повернення йому статусу обласного.

В цьому ж році колектив бере участь в Міжнародному театральному фестивалі «Граюча людина». Надалі отримує відзнаки і нагороди на фестивалях різного рівня, таких як Всеукраїнське свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» у Кіровограді, Міжнародний фестиваль жіночої творчості ім. Марії Заньковецької у Ніжині, фестиваль мистецтв України у Києві, Міжнародний фестиваль «Сцена людства» в Черкасах, театральний фестиваль «Театральна елегія» в Іллічівську, Міжнародний фестиваль комедії «Талія» у Тарнові (Польща), Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», Відкритий регіональний фестиваль театрального мистецтва «В гостях у Гоголя» (Полтава), «Зустрічі в Одесі», «Мандруючі зірки» у Києві. У квітні 2012 р. в театрі ім. П. Саксаганського відбувся І Всеукраїнський фестиваль молодої української режисури ім. Леся Курбаса.

 

«Сюди прагне творча молодь з усіх мистецьких вишів не тому, що театр забезпечує житлом сімейних і нежонатих, і не тому, що заробітна платня регулярна і пристойна, хоча… Театр декларує і демонструє повноцінність існування не столичного взірця, а європейського».

Олексій Кужельний, «У культурі немає провінції». – «День», № 217, 2013 р.

 

Театр налагоджує міжнародні зв’язки: бере участь у програмі стратегічної співпраці Міжнародного університету «Всесвітній театральний досвід» (м. Лондон) з театрами України. У 2010 році художній керівник театру В’ячеслав Усков брав участь у конференції в Словенії, котру влаштовував університет і яка була присвячена театральним методикам і традиціям сучасності.

8 травня 2010 року було підписано Угоду про співпрацю з Тарновським театром ім. Людовика Сольського (Польща).

У травні 2014 року В’ячеслав Усков представляє Україну на Міжнародній конференції «Мистецтво керування театром» у Будапешті із доповіддю «Український театр як носій гуманістичної стратегії України».

Наприкінці листопада 2014 року відбувся акт зближення культур угорського та українського народів. В’ячеслав Усков, заступник директора Денис Фридинський та артисти балету Дмитро Ільїн і Віктор Федоренко відвідали Угорщину.

Поїздка носила характер робочого візиту з метою переймання досвіду, в основному, у сфері хореографії та налагодження дружніх стосунків із угорськими колегами на терені мистецтва. Саксаганці відвідали майстер-класи кращих, всесвітньовідомих, викладачів Угорщини у м. Бекешчоба в вищій школі танцю та в Будапешті в Академії танцю. З директором Національного театру, українцем за походженням, були обговорені шляхи співпраці та отримано запрошення на фестиваль.

У серпні 2016 року шоу-програму, присвячену відкриттю 83 театрального сезону, та драматичні вистави відвідали гості з Фінляндії. Зокрема – Ігор Фрей, фінський актор театру і кіно українського походження, диктор, телеведучий, театральний педагог і режисер, художній керівник Українського народного театру у Фінляндії. Усі гості були вражені високою професійністю і безмежним талантом артистів театру та європейським рівнем постановок. Їх захопила справжня українська автентичність, національна свідомість та могутня сила духу. Тому цей захват вилився у налагодженні співпраці між Театром імені Саксаганського та країнами Скандинавії. Одразу ж було підписано офіційну угоду про гастролі саксаганців з шоу-програмою, адже у Європі ще не бачили настільки майстерної роботи!

Склад театру поповнюється молодими акторами і режисерами, які органічно влилися у колектив досвідчених саксаганців – Лідії Дяченко, Івана Калініченка, Людмили Мерви, Володимира Рєпіна, Анатолія Бевза, Олени Кралевої, Ніни Кравчук, Надії Моцної, Віктора Надем’янова, Ігоря Болховітіна, Анжеліки Кисліциної, Олени Ярмоленко, Світлани Лановенко, Юлії Саражинської, Наталії Сінькової, Надії Теслюк… Збільшується й урізноманітнюється репертуар. Тепер театр щосезону випускає близько десяти прем’єр.

Завдяки злагодженій праці колективу, прагненню до розвитку та мудрій політиці керівництва театр виходить на новий щабель розвитку. У листопаді 2009 року сталася визначна подія – йому надано статус академічного.

 

«Ігор Афанасьєв: «До цього я бачив білоцерківський театр 30 років тому. І те, що я бачу зараз, для мене неймовірне відкриття і нова неймовірна любов. Я знімаю капелюха перед людиною, яка здійснила, як я вважаю, майже нереальне, – директором театру В’ячеславом Усковим. Не уявляю навіть, як йому вдалося так перетворити театр лише за 5 років!.. я давно не отримував такої кількості емоцій від загального сприйняття театру, атмосфери, ставлення глядача, загальної культури… Сьогодні це вже не театр, тут відчуття європейського театрального клубу для обраних, куди запрошують людей для інтелектуального бенкету».

Вікторія Бірюкова, «Хвилиночку! Так би в столиці!». – «Тема», 12 січня 2012 р.

 

 

«В Білій Церкві воно [оновлення театру] почалося з директора. Так, В’ячеслав Усков кілька років тому прийняв театр-розвалюху без копійки на рахунку і з рештками трупи. Сьогодні це — театр-лялечка з омолодженою трупою, оновленим репертуаром і зацікавленим глядачем».

Валентина Заболотна, театрознавець, «Провінція ламає стереотипи». – «День», № 132, 31 липня 2012 р.

 

Театр Саксаганського зумів здобути прихильність публіки в Україні та за кордоном. Насамперед завдяки своїм виставам. Але є ще одна сторона діяльності, якою пишаються саксаганці. Оскільки театр музично-драматичний, за останній час було докладено багато зусиль, щоб творчий склад повністю відповідав зазначеному статусу. Сьогодні відносно молодий оркестр вражає своєю майстерністю і багатством репертуару. Його неординарність у тому, що працює він у різних жанрах: виконує симфонічну, естрадо-симфонічну, народну музику і джаз. Така різноплановість дозволяє задовольняти найвибагливіші смаки, тож за кілька років музиканти подарували публіці більше десяти концертних програм.

Справжня окраса театру – професійний балет із випускників вузів Херсона, Дніпропетровська, Донецька, Києва… Щороку здійснюються постановки більше 80 хореографічних постановок для шоу-програм та вистав. Кожна з них вражає майстерністю виконання, оригінальністю хореографів-постановників та емоційною наповненістю.

Артисти-вокалісти, кожен з яких володіє неповторним голосом, не меншою мірою наділені драматичним талантом. Кожен вихід на сцену – маленька вистава, кожна пісня – маленьке прожите життя.

Танець, пісня, жива музика у виконанні оркестру, вплетені у полотно вистав, додають їм нових барв, допомагають глибше, повніше розкрити режисерський задум. Разом з тим – розкривають іще одну грань таланту артистів. А тематичні концертні і шоу-програми театру дарують глядачам незабутні враження.

Керівництво та колектив театру докладають максимум зусиль, щоб кожна зустріч із театральним мистецтвом для глядачів була бажаною, комфортною та доступною. Для найменш забезпечених верств населення запроваджено проект «Соціальні вистави», завдяки якому студенти, пенсіонери, інваліди – усі категорії, які мають певні пільги, передбачені законодавством України, – можуть дозволити собі купити квиток за прийнятною ціною і долучитися до мистецтва театру.

Для керівників та учасників аматорських театральних колективів Київщини проводяться майстер-класи від режисерів театру. Організовуються творчі зустрічі з шанувальниками театрального мистецтва.

Репертуар театру складають більше 60 вистав, серед яких – постановки за творами українських та зарубіжних класиків, а також сучасних драматургів.

Театр імені Саксаганського веде активну гастрольну діяльність містами Київської області (Богуслав, Тараща, Васильків, Тетіїв, Бориспіль, Обухів тощо) та містами всієї України (Житомир, Черкаси, Київ, Умань, Полтава, Ужгород, Дрогобич тощо) з різноманітними виставами та шоу-програмами.

Працівники Театру імені Саксаганського нагороджені найвищими державними званнями. Серед творчого колективу – заслужені діячі мистецтв України: генеральний директор-художній керівник В’ячеслав Усков та балетмейстер Світлана Дядюн, народна артистка України Лідія Дяченко та заслужені артисти: Світлана Волкова, Всеволод Шекіта, Віктор Надем̓янов, Іван Калініченко, Надія Моцна, Євген Тодоракін, Людмила Мерва, Світлана Лановенко.

Працівників театру за самовіддану творчу працю і особистий внесок у розвиток культури нагороджено почесними  орденами «Княгині Ольги», «За заслуги», Міжнародного академічного рейтингу популярності «Золота Фортуна»; медалями «Золота Фортуна», урядовими грамотами, грамотами Міністерства культури і туризму України, облдержадміністрації, обласної, районної та міської рад, літературно-мистецькими преміями ім. І. Нечуя-Левицького, М. Вінграновського,  премією НСТДУ ім. П. Саксаганського,  премією ім. М. Заньковецької та іншими відзнаками.

З 2006 року Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П. К. Саксаганського очолює  генеральний директор-художній керівник В’ячеслав Усков –  заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії Національної спілки театральних діячів України ім. М. Кропивницького, премії Національної спілки театральних діячів України ім. П. Саксаганського, кавалер ордену Чудотворної Почаївської ікони Божої Матері, ордену Святителя Петра Могили, ордену Міжнародного рейтингу популярності «Золота Фортуна», нагороджений ювілейною медаллю «20 років виводу Радянських військ з Афганістану», нагороджений медаллю «Патріот Київщини», член «Золотого фонду» Білої Церкви, голова Київського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України.

 

«Думаю, що не помилюся, коли скажу, що білоцерківці, знайомлячи гостей з принадами міста, в першу чергу оповідають про перлину Білої Церкви – парк «Олександрію». І ось чітко зримо бачиться ще одна перлина – це наш театр».

Валентина Узарська, шанувальниця-глядачка, «Віват, театр, віват!». – «Юр’ївська земля», 16.08.2012 р.

 

У свої вісімдесят чотири театр Саксаганського дихає на повні груди, з юнацьким запалом вдивляється у перспективи і готовий мудро втілювати їх у життя. Колектив, який тут не працює, а дійсно служить – служить мистецтву, служить своєму високому покликанню – здатен дивувати, заворожувати, надихати. Адже кожен тут на своєму місці, кожен у свою справу вкладає душу, яка під театральною маскою – чиста і щира. Без гриму.

 

 

«Ви – наша гордість, наша відрада. Спасибі за всю ту любов, весь талант, який Ви даруєте глядачам. Ви даруєте людям свято. Віримо, що сила мистецтва об’єднає українців і переможе лихо. Любимо Вас! Дякуємо Вам!», з книги відгуків

 

 


До сторінки залишено 8 відг.

А про батька,на якому чверть століття тримався репертуар театру ні слова.І про Григорія Несторовича Кутургу також…Ні тут,ні на стендах з історії в самому театрі….

Всё круто всем спс))

Здравствуйте. В 60-х годах прошлого века в театре работала моя мама, Мария Михайловна Ленчур(Карабуш). Может кто знает как сложилась её жизнь? Может сохранились какие фотографии. Буду очень признателен хоть за какую нибудь информацию. Знаю только, что была аккомпаниатором пианино, могу и ошибиться. Спасибо, что нашли время прочитать моё письмо. С уважением Владимир Ленчур. P.S. С наступающим Вас Международным Днем Театра!

А Чому у вашій історії, не згадали Олександра Шабельного? Заслуженого діяча мистецтв, артиста кіно та театру?

Огромный привет всей труппе от сына бывших ваших артистов Михаила и Зинаиды Поддубных,как хорошо, что вы все есть большое вам спасибо.

Шановна пані Тетяна дуже щиро дякую Вам за повідомлення про Миколу Кам”ярука це був мій найкращий приятель дуже шкода що його талант ,мудрість зависла в небесних оселях ….Дякую Вам ,дуже дуже .З любов”ю до Вас
колишній актор театру а нині сященик о.Микола! Творчих успіхів Вам та Божого благословіння!

Шановний пане Миколо Федюк. Мабуть, ви мали на увазі подружжя Кам’яруків. На жаль, Микола Іванович Кам’ярук пішов із життя 6 вересня 2009. Про долю Софії Кам’ярук мені мало відомо. Є інформація, що вона проживає за кордоном, мабуть, у Польщі.

Шановні друзі ше нетак давно в театрі працювали п.Микола і Софія вони із Хмельниччини дайте знати де вони зараз проживають чи ще працюють в театрі прізвище незгадаю але вони були у Вас працювали за рижесера Казнадія.Дайте знати Дякую Ваш шанувальник і теж рижисер в діаспорі.


Залишити відгук