«Баба Пріся» театру Саксаганського. В очікуванні сенсації

Автор:   ‡   Дата: 29 травня 2016   ‡   Рубрика: Новини, Репертуар   ‡  

Баба ПрісяЗовсім скоро, 24, 25 і 26 червня, театр Саксаганського презентує очікувану глядачами виставу за п’єсою сучасного драматурга Павла Ар̓є «Баба Пріся».

Написана лише два роки тому, п’єса була поставлена в Києві, Львові, Харкові. У Москві Роман Віктюк втілив її мовою оригіналу. Нещодавно здійснено постановку в Німеччині. Театр Саксаганського пропонує своє бачення – оригінальне і самобутнє.

«Її хочеться слухати, співпереживати, поважати», – говорить режисер Анатолій Зеленчук про головну героїню своєї нової вистави. І дійсно, смішна і епатажна бабуся-травниця одразу приковує увагу глядача і не відпускає ні на мить. Протягом усієї вистави вона дивує, інтригує, розкриваючись перед нами поступово у всій своїй глибині – людській, духовній, національній.

«Баба Пріся» – вистава, яка могла з’явитися лише за умови, що в театрі є кому виконувати головну роль. «Не можна ставити Гамлета, коли немає Гамлета», – напівжартома стверджує режисер. На щастя, у трупі саксаганців є кому зіграти бабу Прісю – персонажа глибокого, неоднозначного, надзвичайно тонкого, який балансує на грані почуттів, на грані добра і зла. Ні в постановника, ні в художнього керівника театру сумнівів не було: заслужена артистка України Людмила Мерва та Ніна Кравчук створять, кожна по-своєму, незабутні образи.

Про що ж вистава? Про дивну сім’ю, яка мешкає в 30-кілометровій Чорнобильській зоні відчуження. Баба Пріся, її дочка Слава та онук Вовчик хочуть просто жити, але їм доводиться боротися за існування. І боротися не з радіацією – бабка знає, як домовитися з природою, з мавками та іншими «мешканцями» лісу (чи то її уяви). Сім’я змушена захищати свій маленький світ від великого суспільства: від дільничного, який весь час намагається виселити, від «мисливців», які для розваги відстрілюють звірину. І допомоги чекати немає звідки. Людей не повинно бути у зоні відчуження, вони поза законом, отже, вони не існують.

На афіші бачимо застереження: «з використанням ненормативної лексики» та обмеження «18+». На питання, чи можна було обійтися літературною мовою, відповідь однозначна: тоді це була б інша вистава. «Міцні слівця» тут не для епатажу – це засіб творення образів, це правдивість і «крик душі».

Режисер вважає, що висота філософії і глибина побутовізму створюють об’єм цієї історії. Кожен побачить у ній щось своє. Кожен зрозуміє виставу по-своєму, і це буде правильно.

Тетяна Поліщук


До сторінки есть 1 комментарий

Прекрасная и к сожалению жизненная пьеса. Я давно не переживала таких эмоций на спектакле. Спасибо актерам. Я смеялась и плакала. И не я одна. В тишине зал плакал навзрыд.


Залишити відгук