Серед яскравих барв «Вересневих самоцвітів»

Автор:   ‡   Дата: 28 жовтня 2010   ‡   Рубрика: Гастролі, Новини   ‡  

Свято театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» проводиться щороку в останній тиждень вересня на базі Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.Л.Кропивницького.

Цьогоріч на Кіровоградщині відбувся ювілейний, 40-й фестиваль театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». У ньому взяв участь і Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім..П.К.Саксаганського.

Разом із делегацією нашого театру на Кіровоградщину  виїжджала начальник департаменту театрів України Олена Віталіївна Воронько. Вона  спеціально приїхала з Києва в Білу Церкву, щоб разом із саксаганцями завітати на «Вересневі самоцвіти».

Історія цього свята сягає корінням аж у ХІХ ст.

Кіровоградщина вважається колискою українського театру, бо саме тут у 1882 році був створений перший український професійний театр. Згодом тут працювали такі корифеї українського театру як Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька.

Сьогодні хутір Надія, що поблизу Кіровограда є справжньою Меккою українського театрального мистецтва.

У 1962 році за ініціативи онука Івана Карпенка-Карого – Андрія Тобілевича – розпочалося впорядкування території хутора Надія, який свого часу став місцем написання більшості п’єс Івана Тобілевича. Саме сюди приїздили корифеї українського театру, тут народжувалися нові ідеї, виношувалися творчі плани. Тож у 1969 році хутор  Надія став державним заповідником-музеєм. У 1970 році вперше тут було започатковано фестиваль театрального мистецтва  «Вересневі самоцвіти». А 17 років тому фестиваль вже став всеукраїнським.

Тож тепер участь у «Вересневих самоцвітах» вважається винятково почесною і надто відповідальною справою.

Вперше саксаганці брали участь у «вересневих самоцвітах» у 1982 року з виставою О.Корнійчука «В степах України». Знову потрапити на хутір Надія вдалося їм аж у 2007 році. І вже три роки поспіль театр ім.Саксаганського – учасник «Вересневих самоцвітів». Певна річ, було хвилювання, а разом з ним – намагання показати себе якнайкраще, довести, що саксаганці достойні носити ім’я одного з корифеїв українського театру.

До речі, в Україні є лише 4 театри, котрі носять імена корифеїв: Вінницький обласний музично-драматичний театр ім. М.Садовського, національний академічний український драматичний театр ім. М.Заньковецької (м.Львів), навчальний театр при Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого і Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П.Саксаганського (м. Біла Церква).

Тож відповідальність у саксаганців була неабияка. Втім, вони виправдали усі надії і сподівання!

Пам’ятаючи вдалий виступ наших акторів на минулорічних «Вересневих самоцвітах», глядачі, театральні критики та колеги-театрали чекали від наших акторів теж чогось особливого.

Цього року на суд глядачів була представлена вистава А.Касона «Третє слово».

Забігаючи наперед, скажу, що вистава пройшла з неймовірним успіхом!

Втім, про фестиваль «Вересневі самоцвіти» і про успіх саксаганців краще нехай розкажуть безпосередні учасники свята.

В’ячеслав Валентинович Усков, генеральний директор-художній керівник Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім.П.К.Саксаганського:

– Ми дійсно виправдали надії глядачів, адже за результатами фестивалю наш театр було визнано кращим! На святі були присутні режисери, актори, директори театрів, начальники обласних управлінь культури. І приємно відзначати, що про наш театр відгукувалися  якнайкраще. Минулого року на «Вересневих самоцвітах» ми демонстрували виставу А. Касона «Дерева помирають стоячи» (режисер-постановник О.Ромашенко), а цього року на суд глядачів ми представляли виставу цього ж автора – «Третє слово» у постановці режисера  В’ячеслава Стасенка.

Окрім того, ми брали участь у відкритті свята  і показали глядачам чотири прекрасних музичних номера. До речі, варто сказати, що в урочистостях з нагоди відкриття фестивалю брали участь далеко не всі театри. Тож нам випала особлива честь, поряд з господарями свята вітати учасників і гостей фестивалю.

Приємно, що вкотре відбувся контакт: глядач-актор. З нашими артистами після виступу ще довго фотографувалися глядачі, брали у них автографи, дарували квіти.

Публіка дуже гаряче приймала саксаганців, а ті в свою чергу від усієї душі дарували свої таланти, вміння і шалену позитивну енергетику. Втім, позитивом просочене навіть повітря у хуторі Надія. Це місце «намолене» театральними корифеями.

Певна річ, ми зробили фото й біля нашого дубу. Нагадаємо, що на хуторі Надія майже три десятки років тому  років тодішній колектив театру ім. П.К.Саксаганського посадив саджанець дуба, котрий став символом саксаганців.

Загалом висадка дерев на хуторі Надія стало доброю традицією ще з часів Тобілевичів. Іван Карпович і сам любив саджати дерева, і друзі та гості, що приїздили до нього, долучалися до цієї справи, залишаючи на згадку про себе посаджене дерево. Тож тепер шелестять розкішними кронами дерева на хуторі Надія. І нинішні театрали дотримуються доброї традиції. А посадити дерево у цьому гаю – почесна місія.

До нашої розмови долучається заслужений артист України, актор Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К.Саксаганського Володимир Олександрович Рєпін:

– Хутір Надія – це особливий куточок культурної спадщини корифеїв українського театру. Ми повинні низько вклонитися їм за те, що вони створили перший український професійний театр у надзвичайно складних умовах царизму, коли заборонялися українська мова, література і українські  вистави. Те, що зробили Тобілевичі, я вважаю, було величезним поштовхом для розвитку українського театрального  мистецтва. Усі побачили, що театр в Україні є, що у нас є дуже талановиті актори.

А те, що ми з дозволу Панаса Саксаганського взяли його ім’я нашому театру ще раз доводить, що ми зобов’язані високо нести «марку». Я говорив про це на хуторі Надія, й про те, що наш театр розвивається, росте і ми, як носителі імені корифея українського театру, зобов’язані  продовжити традиції реалістичного театру.

На фестивалі після вистави «Третє слово» одна з театральних критиків сказала, що давно чула про наш театр, про його неймовірні успіхи, але не вірила, що це дійсно є так. А коли вона побачила на власні очі виставу «Третє слово», була приємно здивована, що поруч працюють актори старшого покоління і молодь. Але різниці у грі й у стосунках немає, настільки живий і здоровий утворився ансамбль. Вона побажала і надалі нам бути зразковим театром, ставити хороші вистави і мати успіх.

Ну і, звичайно, сам кіровоградський глядач дуже прихильний до нас. На нашій виставі була повна зала глядачів. Вони й досі згадують минулорічну нашу виставу і нинішню прийняли дуже тепло. Після закінчення вистави, вони подарували нам море квітів і не відпускали зі сцени понад 20 хвилин! Ми отримали від цього неймовірну насолоду. І одразу з’явилися сили, бажання працювати і я сам зовсім не відчував свої 80 років!

–          Ви не вперше приміряєте на себе образ Саксаганського. Як Ви почуваєте себе у цій ролі?

–          Дуже відповідально! Я й текст сам написав – те, що мене гріє. Коли я виходив на сцену, на той час я себе дійсно відчував Саксаганським. Я уявив, що я – Панас Карпович, приїхав на хутір Надію. Все навколо – моє рідне. Тож і поводився відповідно.

Ось так і живуть, і творять саксаганці – з часточкою душі корифея українського театру.

Тож ми вітаємо колектив Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К.Саксаганського з успішним виступом на Всеукраїнському фестивалі театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» та зичимо їм нових успіхів і аншлагів!

Віталіна Добрянська



Залишити відгук