Міжнародний театральний досвід – на розвиток нашого театру

Автор:   ‡   Дата: 24 листопада 2010   ‡   Рубрика: Новини   ‡  

Приємно спостерігати, як наш театр імені Саксаганського росте  у всіх напрямках. І насамперед, це стосується творчості і майстерності. Варто зазначити, що актори намагаються використати усі можливі способи для того, щоб вдосконалювати та відшліфовувати свій професіоналізм. І це стосується не лише новачків, молоді, а й акторів середнього та старшого покоління.

Два роки тому відбулося знакове знайомство нашого театру з тодішнім директором Міжнародного університету «Всесвітній театральний досвід» (IUGTE, м. Лондон, Великобританія) Сергієм Остренком.  Тоді він проводив майстер-класи для акторів театру Саксаганського.

Нині Сергій Остренко –  керівник департаменту слов’янських театрів, керівник проекту OPAL, представник Міжнародного університету «Всесвітній театральний досвід».

Сергій – виходець з Донеччини – вже багато років працює за кордоном. Нині він є своєрідним містком між пострадянським і  європейським просторами. Водночас Сергій Остренко втілює у життя сміливі міжнародні проекти.

Два роки поспіль Сергій Остренко  підтримує  та розвиває творчі зв’язки з директором Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П. К. Саксаганського  В’ячеславом Усковим.

В’ячеслав Валентинович був присутній на одній із конференцій у Словенії, котру влаштовував університет і яка була присвячена театральним методикам і традиціям сучасності.

І ось зараз Сергій Остренко знову відвідав Білу Церкву з пропозицією цікавого проекту.  Разом з ним приїхала Джорджія Дзаго –  актриса і режисер з м. Турин (Італія).

Впродовж кількох днів  гості проводили майстер-класи для акторів нашого театру. Паралельно з цим відбувався відбір акторів для участі у новому міжнародному проекті.

17 листопада  гості зустрілися і з місцевими журналістами. Актори театру під керівництвом Сергія Остренка і Джоржії Дзаго продемонстрували представникам засобів масової інформації кілька вправ з майстер-класу, з яких, власне, мала складатися майбутня вистава. І хоча ці вправи не призначені для ока глядача, Сергій та Джорджія погодилися показати журналістам частинку майстер-класу, зазначаючи, що преса у Білій Церкві дійсно цікавиться внутрішнім життям театру і щиро радіє його успіхам.  Джоржія показала вправи з голосом і рухом.

Потому відбулась прес-конференція, під час якої вони відповіли на запитання, що цікавили журналістів.

Сергій Остренко:

– Сьогодні я представляю Великобританію, оскільки наш університет знаходиться в Лондоні. Джорджія Дзаго – актриса, режисер, викладач з м. Турин (Італія).  В Турині відкривається філія нашого університету. Відтак, розвиваються гарні стосунки з Україною.

Ми сподіваємося, що цього разу зможемо наші заняття плавно переростити у продакшен, у виставу, цікавий для глядача проект. Цей проект передбачається зробити міжнародним. У ньому братимуть участь режисери, хореографи, викладачі з різних країн.

Особлива вдячність керівництву театру Саксаганського за ті можливості, котрі надаються нам в процесі  співпраці. Я не перестаю захоплюватися молоддю цього театру й ентузіазмом  директора, котрий розвиває український театр у європейському, сучасному стилі. І не лише вистави, а й загалом, внутрішнє життя театру – дуже сучасне за всіма показниками: від чудового приміщення до рівня дисципліни і уваги до всіх деталей усього персоналу. Тому ми маємо величезний інтерес розвивати цю співпрацю і надалі. Хочу зазначити, що наш університет у 2004 році вперше отримав мандат від Європейського Союзу на налагодження «мосту» між театральним  простором України і Європи. На жаль, якось  так складалися обставини, що нам не вдалося створити усієї повноти співпраці, на яке ми були готові і продовжуємо бути готовими. Нам вдалося реалізувати 2 проекти. Це фестиваль сумісно з фестивалем «Київ травневий» у 2005 році і у 2009 році ми у Донецьку зробили виставу «Все про неї». Сподіваємося, що Біла Церква буде тим центром, тим берегом, до якого ми прокладаємо цей «міст». Уся структура театру і ентузіазм персоналу театру дозволяють мені на це сподіватися.

– З чого розпочали втілення проекту?

– Ми розпочали з проведення майстер-класів. У січні ми вже розпочнемо постановку авторської вистави, через котру ми хочемо створити своєрідну лабораторію в театрі, у якій беруть участь артисти балету не як підтанцівка, а як одні з головних героїв, актори, що беруть участь у виставах  у дещо новому для себе жанрі – фізичного театру. Цю виставу ми хочемо побудувати з різних асоціацій, пов’язаних з нашими переживаннями. Мені б не хотілося  заздалегідь відкривати секрети того, що буде, бо це лише зароджується. Зараз ми з моїми колегами, з режисерами, хореографами, художником, композитором складаємо цю виставу. А у січні розпочнемо репетиції. Я думаю, впродовж 2-х місяців вистава буде готова і ми будемо раді бачити вас на прем’єрі.

Що Ви чекаєте від цього проекту?

– Ми хотіли б, щоб цей проект відкривав якусь нову стежку, нову дорогу у європейський театральний простір.  Наш університет і OPAL- проект співпрацюють з агентствами, котрі займаються фестивалями і пошуком театрів для різних європейських фестивалів. Тому ми дуже хотіли б, щоб  на цій виставі проект не закінчився, а ми продовжували подальший розвиток. Ми вже говорили з керівництвом театру про  те, що  OPAL – проект  – це така  лабораторія в Лондоні, котра об’єднує цікавих молодих режисерів з усього світу. І кілька режисерів приїздить у театр і разом роблять одну виставу.  Ми також сподіваємося на такий проект, коли зможуть брати участь актори з різних країн і різними мовами грати виставу, разом з акторами театру Саксаганського. Подібний  проект був у Латвії, де актори з різних країн представляли фрагменти різних п’єс за  творами Гоголя різними мовами: іспанською, турецькою, латиською, російською. Це дуже цікавий проект і для глядачів, і для акторів. Він відповідає сучасним тенденціям у театральному мультикультурному сучасному світі. Ми сподіваємося, що так буде і у Білій Церкві.

Представники яких країн працюватимуть у Білій Церкві?

-Вже дали згоду 4 країни:  Великобританія, Італія, Голландія і Мексика. Це досить велика географія.

Джорджіє,  Ви – представниця Італії і  вже є учасником проекту.  Яку місію виконували у Білій Церкві?

-Мій інтерес у цій роботі – це взаємодія тіла і голосу. Мені цікаво працювати з людьми, створюючи єдиний інструмент між тілом і голосом. Це перший крок для створення ансамблю і цьому  гармонійному поєднанні цих двох елементів.

Після кількох майстер-класів, проведених у Білій Церкві, чи є вже якісь результати? Які Ваші враження від наших акторів?

-Мені дуже цікаво і подобається з ними працювати. Саме тому мені подобається тут бути. Хоча  це досить глобальна робота. Ще зарано говорити про результати.

Чи не виникає мовного бар’єру при роботі з нашими акторами?

Джорджія Дзаго:

-Переважно – ні. Тоді не треба говорити, бо ж ти розумієш мову жестів, тіла, емоції, почуттів.  Ми більше працюємо на увагу.

Сергій Остренко:

-Хотів би додати з приводу мови. Звичайно, впродовж кількох днів провести майстер-класи, з акторами, котрі трішки знають англійську мову, не викликає особливих труднощів. Але працюючи над  виставою, важливо, щоб був гарний перекладач. Ми стикнулися з цією проблемою, коли працювали у Макіївці, бо не знайшли у всьому місті достатню кількість  високопрофесійних перекладачів і це було перешкодою. Тому ми сподіваємося, що  в процесі роботи, коли ми приїдемо взимку ставити, режисувати таких проблем не буде,  бо артисти повинні дуже точно розуміти кожне слово, яке вимовляє режисер.

Співпраця передбачає взаємний зиск. Що отримуєте ви в результаті співпраці?

Сергій Остренко:

-Любов українських акторів. Ці почуття взаємні, вони є основою творчості. А саме заради цього ми й живемо. Це найголовніший наш зиск.  Я працюю з європейським театральним полем з 1993 року. Паралельно я працював і на пострадянському просторі: в Казахстані, в Росії, в Україні, в країнах  Прибалтики і у Східній Європі. Східна Європа і пострадянський простір зберігають певну театральну культуру, що абсолютно різниться від Західної Європи і США. Мені дуже пощастило, що у мене є можливість працювати в обох театральних просторах. Щоразу, досягаючи якихось результатів у європейському просторі, виникає необхідність попрацювати у нашому рідному, зрозумілому з дитинства просторі для того, щоб принести у свою роботу в європейському театральному просторі нові ідеї. І навпаки. Це дуже цікава робота. Звичайно, мене це дуже надихає. Особливо, коли поєднується разом ці два театральних світи, коли разом з українськими працюють актори з різних країн. Якось в одному проекті у нас брали участь Австралія, Китай, Малайзія, Гонконг, Західна Африка, північноамериканські індіанці зі своїми ритуалами. Це надзвичайна енергія! На жаль, такі вистави не такі довговічні, як хотілося б. Але такі події необхідні для того, щоб ми, як артисти, художники з усього світу, були посланцями миру, посланці зі знаменом своєї культури. Це нас об’єднує. Це те, заради чого ми живемо у світі мистецтва.

Відповідаючи на запитання журналістів стосовно різниці двох театральних просторів, Сергій Остренко зазначив, що  говорячи про те, що вони різні, він не мав на увазі, що котрийсь з них  кращий, а інший гірший. Просто вони зовсім різні: від організації до глядача. Цікаво, що, за словами Сергія, геніальні актори подібні між собою у своїй геніальності. Так само подібні й актори-дилетанти.  А ось середній рівень – різниться. Скажімо, в Європі, актори у переважній більшості не отримують зарплату, вони її заробляють. Мається на увазі, що актори не є постійними працівниками котрогось театру. На певну виставу діє угода між  агентом і актором, чи актором і певним фондом, що фінансує цю виставу. Організатори вистави беруть в оренду театральну залу для репетицій, а, згодом, і все обладнання для вистави.

-Ми заробляємо гроші від показу вистави, – продовжує розповідь Сергій Остренко. –  На репетиції актори приходять з дещо іншою підготовленістю. Під час репетиційного процесу актори більше нічим не зайняті.  Коли вистава готова, вона йде ввечері, а вдень акторові треба шукати іншу роботу. Переважно пошук роботи відбувається під час відвідування майстер-класів. Тому актори весь час перебувають у стані постійного тренінгу (як спортсмени, музиканти, артисти балету тощо). Цим актори різняться – певною готовністю. Звичайно, різниться система взаємодії. Там немає театру, якому належать актори, вони – самі по собі. Це унеможливлює певні конфлікти, що виникають у наших театрах. Разом з цим, у цьому є й недоліки. Дуже важко планувати довгострокові проекти з одними акторами, бо вони вже можуть мати угоди з іншими театрами.

Стосовно режисерів, теж є відмінності. Там не прийнято режисерові брати на себе всю відповідальність. Режисер – це частина процесу. Його наймають для групи акторів, щоб він їм допоміг правильно зробити виставу. У нас часто режисер – це своєрідний феодал, котрий вимагає повного підкорення.  До речі, на Заході чи не найголовнішим є помічник режисера, котрий регулює всі процеси. Тобто, є свої переваги і недоліки. Втім, це досить грубе порівняння. Насправді, процес дуже складний.

Після того, як гості відповіли на запитання  журналістів, слово взяв генеральний директор-художній керівник Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П. К. Саксаганського В’ячеслав Валентинович Усков:

-Я хотів би подякувати нашим друзям, котрі приїхали до нас у театр. Я сподіваюся, що проект, котрий ми задумали, здійсниться, принаймні, ми будемо дуже старатися.

Особисто я, послухавши розповідь Сергія Остренка, зробив висновки, що все ж таки Україна – прекрасна країна. А положенню наших акторів можна просто позаздрити. Адже такої соціальної захищеності вони не мають більше ніде. Ми керуємося дещо іншими стимулами для роботи акторів. Скажімо, подібні тренінги є гарним стимулом до творчості. А участь у міжнародному проекті – стимул для підвищення акторської майстерності у виконанні, в майбутньому, й українських вистав. Тож ми від своїх методів не відходитимемо. Але «скупатися» у різних театральних школах – це для акторів психологічного театру (яким є український театр) є дуже цікавим і корисним. Щиро дякую за таку можливість!

В’ячеслав Валентинович висловив сподівання на зустріч з журналістами ще й у січні, коли у Білу Церкву приїде весь творчий склад майбутнього проекту.

Олена Ткаченко



Залишити відгук