За лаштунками театру

Автор:   ‡   Дата: 2 грудня 2010   ‡   Рубрика: Огляди та Інтерв’ю   ‡  

Сучасний театр – це складне культурно-виробниче підприємство, котре об’єднує 14 різноманітних виробничих цехів. Зазвичай, пересічний глядач не замислюється, скільки людей працює над тим, щоб вийшла вистава, щоб глядачеві у театрі було затишно, приємно та комфортно. Тож сьогодні ми вирішили разом і з вами, шановні читачі зробити, так би мовити, невеликий екскурс за лаштунки. Ми познайомимо вас з окремими структурами, підрозділами та цехами театру, послухаємо розповіді працівників і спробуємо зрозуміти, що ж таке ТЕАТР у широкому розуміння цього слова…

В’ячеслав Валентинович Усков, директор – художній керівник Київського академічного обласного музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського, заслужений діяч мистецтв України:

– Коли хвалять наш театр, мені завжди дещо прикро через те, що не всіх тих людей, котрі заслуговують на похвалу, помічають і знають. Зазвичай видно акторів, знають режисера. І дякувати Богу! А от  про багатьох працівників різноманітних технічних цехів, котрі роблять великий вклад у вихід вистави, її показ, навіть не підозрюють. Складається хибне уявлення, що театр – це лише актори. Насправді, театр – це передусім технічні цеха. До речі, навіть у штатному розпису, працівників, котрі готують виставу втричі більше, ніж тих, хто грає виставу. Театр – це дуже складний механізм, котрий складається з професіоналів високого ґатунку. Скажімо, порівнюють випуск однієї вистави з будівництвом одного житлового будинку. Чому святкуються прем’єри вистав? Тому що це, по суті, є завершенням будівництва споруди.

А театр – багатопрофільний. На сьогоднішній день у театрі працює 236 осіб. Це досить великий колектив. З них – 87 акторів.

– У нашому театрі користується великою популярністю премія «Браво». Чи є ще десь практика, коли нагороди отримують не лише творчі працівники, а й обслуговуючий персонал?

– Насправді, такого більше ніде немає, це наше ноу-хау. На міг погляд, подібна увага, преміювання, публічне визнання потрібні не лише акторам і режисерам, а всім, хто причетний до складного театрального процесу. Це новий стимул до роботи і повага до людей. У нашому театрі немає другорядних працівників, усі ми – один злагоджений колектив, єдина родина. Визнання цього кожним нашим працівником і дозволяє досягти загального успіху.

Олександр Володимирович Моронов, заступник директора по роботі з глядачем:

– У мої обов’язки входить організація, проведення всіх заходів, як у театрі, так і на виїзді (гастролі), реклама, маркетинг. У нашому відділі є адміністратори  (котрі займаються  продажем квитків у місті Біла Церква, а  також в межах області і України); маркетолог (котрий вивчає й аналізує ринок, робить відповідні висновки, на основі яких ми визначаємося, яка потрібна реклама і у якому напрямку працювати); фотограф (котрий фіксує усі події і робить хронологію життя театру); касир (котрий займається безпосередньо прямим продажем квитків через касу театру); завідуюча касою (котра слідкує за процесом і пересуванням квиткового господарства); адміністратор зали (котра готує залу для прийняття глядачів і слідкує за порядком у залі); гардеробники (котрі приймають від глядачів верхній одяг та відповідають за його збереження); контролер (котрий слідкує за пропуском у театр).

Від роботи нашого відділу залежить фінансовий стан справ у театрі. Служба – нелегка, але цікава. Завдяки налагодженій роботі, нам вдається долати усі труднощі й показувати хороші результати.

Хотілось би зазначити, що значну допомогу нам надає В’ячеслав Валентинович Усков. Свого часу він займався організацією гастрольних заходів зірок різного ґатунку. Тому він щедро ділиться з нами своїм досвідом, підказує у якому напрямку краще працювати, як уникнути помилок, як досягти успіху.

Я працюю у театрі 2 роки. Коли я очолив відділ, ще не було жодних схем у роботі, відповідних напрямків, маркетингу, реклами, як такої. Все робилось безсистемно, ніхто не застосовував у цій сфері наукових знань. Тож довелося все доводити до відповідних стандартів, так як це повинно бути. Відтак, за 2 роки значно зросли продажі квитків. Та й спеціалісти наші виросли професійно. Зараз  адміністратори можуть як у місті організувати глядача, так і під час гастролей. Скажімо, останні наші гастролі, котрі відбулися в Ужгороді, Хмельницькому, Житомирі показали, що ми працюємо у правильному напрямі. Гастролі пройшли з успіхом. Найближчим часом ми плануємо відвідати з гастролями  Ніжин, Дніпропетровськ. А в перспективі плануємо об’їхати всю Україну. Крім того плануємо попрацювати з поляками по обмінним гастролям, поїхати у Росію тощо. І перш за все, ми не забуваємо про нашого улюбленого білоцерківського глядача. Ми його любимо, поважаємо, цінуємо і завжди раді бачити у нашому театрі.

Наталія Сергіївна Гаєвська, директор з творчої діяльності:

Мій підрозділ включає в себе акторів, режисерів і загалом, весь творчий цех театру. Під моїм керівництвом: 87 осіб  – трупа: артисти балету, вокалісти, актори і оркестр, до того ж режисери (4), помічники режисерів (4), асистент режисера, завідувач трупи. Загалом близько 100 чоловік знаходиться у моєму підпорядкуванні, і це, переважно, – молодь.

Займаємося ми всі творчою частиною театру. Як кажуть, створюємо і показуємо ту «картинку», котру бачить глядач. Роботу акторів видно безпосередньо, а робота режисерів, помічників режисерів, асистентів – весь організаційний процес знаходиться «за кадром». Але від того важливість їхньої  роботи аж ніяк не зменшується. Режисери ставлять виставу, показують своє бачення. Актори – це їхні «фарби», якими вони «малюють» свою «картину»: виставу, концерт чи інше дійство. Помічники режисерів – це права рука режисера. Ці люди займаються усіма дрібницями, без яких неможливо якісно створити виставу.

У театрі я працюю четвертий сезон. Відтоді все тут кардинально змінилося. Спочатку  було просто страшно, якщо говорити відверто. 4 роки тому нас вигляд театру ім. Саксаганського, м’яко кажучи, шокував.

Тоді нас прийшло понад 20 осіб. І ми, як тверезо мислячі люди, здавалося б, не повинні були обрати саме цей театр. Та В’ячеслав Валентинович Усков  настільки своєю харизмою вплинув на нас, надихнув, наобіцяв і…я повірила. І тепер розумію, що не дарма. Тоді він розповідав нам, що буде змінюватися все: буде зроблено капітальний ремонт, набирається трупа, і він хоче зробити якісно новий театр. А що нам  треба було – молодим, заповзятим, повним енергії? Можливість реалізувати її, втілити у життя свої ідеї, задумки, створити щось нове. Ми загорілися ідеєю, повірили і досить стрімко – лише за три роки –  ми втілили цю ідею в життя. Наразі це вже абсолютно новий театр, ми сподіваємося, що саме такий, який потрібний глядачу.

У нас просто шикарний колектив. Нам навіть дещо заздрять наші колеги з інших театрів.

Для нас, як для творчих людей, головне – оцінка глядача, а не заробітна плата. Але не зайве нагадати, що у нас чудову умови роботи і достойна зарплатня. До речі, наразі жоден театр так, як ми, не працює. Я маю на увазі завантаженість і наш робочий графік. Це свідчить про затребуваність театру, його популярність і необхідність глядачу. Нас хочуть бачити і запрошують на покази. Це – чудово!

Усе, що відбувається в театрі – під мудрим керівництвом В’ячеслава Валентиновича. Він, хоча й дорослий чоловік, настільки юний у своїх поривах і бажаннях, у нього стільки енергії, що інколи диву даєшся! У мене, в мої 24 роки, не завжди вистачає енергії і сил, а він – горить і продовжує працювати! Я просто захоплююсь цим. Бо й нас усіх він запалює своїм ентузіазмом. У нього й своїх планів мільйон, котрі ми намагаємося виконувати, він ще й залюбки підтримує наші ідеї, ініціативи і завжди готовий підставити плече. Тож разом з ним ми готові до будь-яких випробувань.

Геннадій Миколайович СОБОДА, заступник директора по технічним цехам:

Наша служба займається організацією роботи технічних цехів. У нас в театрі у промисловому секторі є: столярний цех з виробництва декорацій; нещодавно відкрився зварювальний цех, де також займаються виготовленням декорацій та інших необхідних у театрі речей; швейний цех, де виготовляються костюми; бутафорський цех, котрий, певна річ, виготовляє різноманітну бутафорію. Є цехи, що безпосередньо обслуговують акторів: гримерний, костюмерний. А ще є у нас монтувальники сцени, радисти, електрики, художники по світлу. Усі ці люди займаються налагодженням усієї роботи для того, щоб актори змогли вийти на сцену і грати виставу.

У кожному цеху у нас в середньому  – три людини, то ж близько 25 працівників знаходяться у моєму підпорядкуванні.

Глядачі бачать лише результат процесу, що відбувається у театрі. Наші технічні служби, начеб то другорядні у цьому складному процесі. Але насправді від наших служб у великій мірі залежить загальний успіх. Дрібниць у театральному виробництві немає, все взаємопов’язано. На мій погляд, найскладнішими у нашому підрозділі є освітлювальна і звукова частини.

В Білоцерківському театрі я працюю з 1976 року. А загалом  у театрі – з 1968 року. Я працював актором у Благовєщенську, у Білу Церкву прийшов режисером, згодом працював директором. Тож знаю про театральну роботу чимало.

Раніше у нас навіть свого приміщенні не було. Театр був мандрівним, хоча й була постійна трупа. Дивно, що тоді театром захоплювалися там, де ми гастролювали, а у своєму місті нас просто не хотіли помічати. У 1997-98 рр. театр отримав нинішнє приміщення. Воно було вкрай занедбане. Кожен з тодішніх керівників театру намагалися якось в поліпшити його стан. Але єдиний потужний і дієвий прорив у цьому процесі стався з приходом у театр нинішнього директора – В’ячеслава Валентиновича Ускова. Він зумів перетворити занедбаний театр у процвітаючий, європейського рівня театр. Був зроблений капітальний ремонт, придбана сучасна апаратура, сформувався потужний колектив. Та ми не зупиняємося на досягнутому, постійно знаходимося у русі. Тож роботи вистачає.

Віталій Олександрович Захарін, начальник електроцеху:

Наш цех – маленька частинка великого механізму. Але без нас нічого не вийде. Можете собі уявити виставу без відповідного освітлення, без світла на сцені? Роботи чимало, графік дуже щільний. Адже ми не лише працюємо у театрі, а й на виїздах: на  концертах, виступах, інших масових заходах. Технічна служба здійснює підготовку усього процесу: встановити апаратуру, налаштувати її, перевірити. Доводиться знаходити спільну мову з господарями приміщень, куди ми приїжджаємо.

Робота цікава, творча. І у жодному разі не можна зупинятися на досягнутому, бо те, що сьогодні добре, завтра – вже застій.

Хотілось би подякувати В’ячеславу Валентиновичу Ускову за увагу до нашої роботи, розуміння і підтримку. Він дійсно вникає  у всі наші проблеми і намагається допомогти. Я чудово розумію, як важко нині доводиться «вибивати» фінансування. Втім ми зараз плануємо придбати світлодіодну апаратуру, котра є енергозберігаючою і водночас потужною. Вона дозволить нам створювати якісний звук не лише у театрі, а й на виїздах. Тому, сподіваюся, що скоро ми вийдемо на якісно новий рівень. Адже тут працюють справжні професіонали, котрі знають, що і як треба робити, а найголовніше – хочуть це робити і роблять! А ще є розуміння, що лише командна робота дає результат. Звідси – і успіх.

Андрій Анатолійович Власюк, начальник радіоцеху:

Наш цех займається музичним супроводом концертних програм і вистав. У співпраці з  режисерами ми створюємо якісний продукт, котрий би задовольнив глядача. Працювати нам доводиться як у приміщенні нашого театру, так і на виїзді. Після ремонту у нас встановлена  нова апаратура, на якій ми працюємо вже третій сезон. Можу запевнити, що обладнання у нас новітнє, виготовлене за останніми технологіями у цій сфері. Відтак, це дозволяє нам створювати якісний звук. Наша апаратура не поступається кращому обладнанню інших театрів. З кожним роком об’єм  і якість роботи у нас зростає (а відтак, і заробітна плата). Робота цікава, є місце для творчості та імпровізації.

Надія Сергіївна Іванова, начальник швейного цеху:

Я прийшла в театр у 1981 році. Тоді швейного цеху у нас взагалі не існувало. Була лише старенька швейна машинка «Зінгер» у костюмерному цеху. Тож довелося швейний цех створювати практично з нуля. Багато що зробив для цього процесу Геннадій Миколайович Собода, коли був директором театру. А з приходом В’ячеслава Валентиновича Ускова змінилося все кардинально. Був зроблений ремонт, закупили дуже гарне, новітнє обладнання. Тепер ми маємо навіть плоскошовні машини, про які раніше і мріяти не могли, парові праски, прес та багато іншого. Цех обладнаний кондиціонером.

Наразі у нас працює 5 осіб. Роботи вистачає всім, бо ж вистав багато. Костюми у нас усі своєрідні, цікаві. Над костюмами ми працюємо творчо. Спеціальних креслень для деяких костюмів немає. Тож ми йдемо в бібліотеку, у музей, вивчаємо історію костюмів і створюємо власні костюми, котрі відповідають епосі.

Загалом, цю професію треба любити і ставитися до роботи відповідально і творчо. Це зараз у нас і умови праці, і заробітна плата – достойні, а раніше все було не так. Тож залишилися лише ентузіасти своєї справи. Зараз сформувався колектив, котрий може пошити  будь-який костюм. Тільки глянувши на ескіз, я вже можу сказати, яка це епоха. Разом з художником ми знаходимо компроміс і виготовляємо костюми, що цілком відповідають епосі й відповідному стилю. До того ж, кожна актриса, яку б роль не грала, хоче бути красивою і почуватися комфортно. Отже, і з цього боку костюм повинен бути бездоганним.

До речі, моя бабуся свого часу шила вбрання для графині Браницької. Тож, напевно, це вміння передалося й мені. Я з дитинства полюбляла шити. Згодом це стало справою мого життя, котре я реалізувала у нашому театрі.

Ірина Володимирівна Рибак, головний художник, начальник художнього цеху:

У нашому цеху працює три художника. Ми займаємося художньо-постановочною частиною вистав, концертів, оформленням концертних майданчиків тощо. Робота художника – в першу чергу творча. Чимало залежить від бачення художника, зокрема тієї ж сцени чи декорацій. Скажімо, 50% успіху тієї «картинки», що відбуватиметься на сцені, залежить від роботи художника. Тому ми шукаємо нові  сценічні вирішення, у тому числі світлові, побудові нових декорацій для того, щоб привабити глядача у театр.

У театрі мені працювати дуже приємно, тут чудовий колектив, усі – творчі особистості. І хоча я працюю трохи менше року, та вже можу сказати, що стосунки з колективом склалися хороші, і маю таке враження, що працюю тут не один рік. Приємно зазначити, що усі наші ініціативи позитивно сприймаються керівництвом театру, нам завжди йдуть назустріч. Скажімо, нещодавно ми мали змогу відвідати у Києві Міжнародну виставку «Реклама, маркетинг і все для виготовлення реклами», де могли ознайомитися з новинками, котрі варто запроваджувати і у нас.

Наталія Андріївна Mаляренко, начальник бутафорського цеху:

У нас, на мою думку, найцікавіший цех! Часто буває, що плануєш щось зробити, а в процесі роботи виходить щось зовсім інше. Це ж бутафорія! Робота надзвичайно творча, є місце фантазії. Я працюю у театрі другий рік і вже можу дещо порівнювати. Колектив у нас виріс – працює три художники-бутафори, роботи додалося. У кожну дрібничку треба вкладати частинку свого настрою, своєї душі. Але можу запевнити, що атмосфера у колективі чудова, розуміємо один одного з напівслова. Тож і працювати легко.

Дмитро Вікторович Ільїн, артист балету вищої категорії:

У театрі ім. Саксаганського я працюю з початку нинішнього сезону. Навіть, коли я ще тільки проходив проби у театр, відчував позитивну енергетику не лише з боку керівництва театру, а й від акторів. Переконався, що вони дійсно раді бачити нас у своєму театрі. Це надзвичайно приємно. До того ж у Білій Церкві дуже добрий, вдячний, приємний глядач.

А щодо керівництва театру, то можу сказати, що відчуваю адекватність ставлення. У театрі панують дисципліна, порядок і взаємна довіра. А ще відчувається стабільність.

Мені дуже сподобалося те, що В’ячеслав Валентинович робить все можливе для того, щоб зацікавити молодь, допомогти, створити таку атмосферу, щоб ми не відчували себе забутими і покинутими.

До речі, у цьому театрі працює два моїх друга – Володя Воробйов (асистент режисера) і Валера Кічка (актор). Ми з ними разом працювали ще у Херсоні. Вони мене запрошували сюди ще три роки тому. Правда, тоді вони розповідали, що театр – повні руїни. А коли я сюди прихав через два роки, то побачив шикарний євроремонт, прекрасну сцену, з хорошим звуком, з механічними штанкетами тощо. І перша думка: і це все зроблено за два роки?! Це дуже вражає.

Хотілось би звернути увагу ще й на такий факт. Коли я приїхав працювати у Білу Церкву, театр надав мені житло, за котре мені навіть платити не треба (квартири, що знімають актори, оплачує театр). Такого наразі немає більше ніде!

Тому зараз я вірю всьому, що каже керівництво, бо впевнився, що ці слова не порожній звук, за ними – конкретні справи.

Всеволод Петрович Шекіта, заслужений артист України:

У цьому театрі я працюю вже шостий сезон. Я скажу просто і банально: моя заробітна плата  і житлово-побутові умови поліпшилися разів  у 10! Це досить показово. Я абсолютно не погоджуюся з твердженням, що митець повинен бути голодним. На мій погляд, все якраз навпаки. Творча особистість лише тоді може повністю сконцентруватися на роботі, коли йому не треба думати про хліб насущний. Інакше, про яку Музу може йти мова, коли в тебе живіт марші грає? Я можу про це говорити, бо переконався у цьому на власному досвіді. Окрім того, що я актор, я ще пишу картини і є професійним музикантом. Отож мені близька не лише акторська творчість, а й музика і живопис.

Я  можу з упевненістю сказати, що наразі ми почуваємося набагато комфортніше, бо умови роботи значно покращилися: стало тепліше, затишніше і приємніше.

Щодо себе особисто я відверто скажу, що в театрі мене не лише достойно оцінюють, а й дають певні аванси, з розрахунку, що я  виправдаю і ці аванси, і ще зроблю трішечки більше, ніж я можу на даний момент. І це є для мене гарним стимулом до роботи.

Володимир Олександрович Рєпін, заслужений артист України:

Театр – це особливий заклад культури, мистецтва. Я працюю в театрі 52 роки. І я все більше переконуюсь, що театр необхідний людям, хоча це мистецтво народилося ще 2,5 тисячі років тому. І наш театр, на мою думку виконує свою місію. Він стільки пережив усіляких змін і керівників, що диву даєшся, як він взагалі зумів утриматися! Я був свідком і учасником боротьби за збереження нашого театру. На щастя, завдяки громадськості міста, нам це вдалося.

А за останні кілька років театр не лише відродився, він набув нового статусу у всіх розуміннях. Графік роботи у нас нині надзвичайно насичений, розписаний буквально по хвилинах. Це говорить про велику затребуваність театру.

Завдяки В’ячеславу Валентиновичу Ускову, котрий прийняв керівництво театром  у 2006 році, у позитивний бік  змінився  імідж нашого театру. По-перше, значно зросло фінансове забезпечення. По-друге, актори за таких умов професійно ростуть.

І маю вам сказати, що всі співробітники театру сприймають В’ячеслава Валентиновича, як рідного батька. Він вимогливий, суворий, але справедливий і щирий. Кожна людина для чогось народжується. Він народився, щоб бути театральним керівником. Тому під його керівництвом наш театр вийшов на новий складний шлях, котрим просувається з упевненістю у завтрашньому дні.



Залишити відгук